Проект підтримки раннього розвитку та соціалізації дітей ромської громади Закарпаття

Проект підтримки раннього розвитку та соціалізації дітей ромської громади Закарпаття спрямований на соціальне включення ромів ...

Читати далі

Карпатська платформа громадянського суспільства

визначення потенціалу, сильних сторін, проблем та потреб регіону, громадського сектору та ключових НУО

Читати далі

Дійсно разом 3.0 (Проект завершено)

ГО «Карпатська фундація» та Карпатський фонд – Словаччина за фінансової підтримки Словацького агентства з розвитку міжнародної співпраці Slovak Aid оголошують конкурс проектів

Читати далі

01/10/2021 11:28

Конкурс на Кращу соціальну інновацію 2021. ПРОДОВЖЕНО

Карпатський фонд у рамках Проєкту Карпатської платформи громадянського суспільства оголошує конкурс на Кращу соціальну інновацію, яку ви реалізували у час пандемії.

Заповнену аплікаційну форму про свій проєкт, який вдалося втілити, необіхдно надіслати на електронну пошту КФ cfua@cfoundation.org до 15 листопада 2021 року.

Проєкти можуть бути на одну з таких тематик:
● Мобілізація соціального, культурного та економічного потенціалу громад. Ви використали соціальні, культурні чи економічні ресурси громади для її розвитку. Приміром, збудували дитячий майданчик, допомагали з довозом лікарів на роботу, коли не працював транспорт, збирали допомогу й доставляли її людям у групі ризику тощо.
● Соціальне включення та інтеграція. Наприклад, робота із певними соціальними верствами — молоддю, людьми похилого віку, соціально незахищеними групами осіб чи нацменшинами.
● Розвиток нових соціальних мереж та соціального партнерства. Для тих, хто зміг налагодити співпрацю між представниками різних секторів: влади, бізнесу, громадськості тощо і це переросло у тривале соціальне партнерство.
● Промоція волонтерської роботи в громаді. Можливо, ви просували ідею волонтерства у громаді?
● Співпраця та партнерство між НУО, владою та бізнесом – коли ініціативи виконують у співпраці різних секторів.
● Розвиток філантропії в громаді та соціальної відповідальності. Це про тих, хто не чекав допомоги від держави чи фондів, а брав ситуацію у свої руки й влаштовував акції для спільної доброї справи. Наприклад, масштабного збору коштів у незвичний спосіб на лікування.
● Транскордонна співпраця між НУО, яка сприяла вирішенню місцевих проблем. Йдеться про спільні проєкти кількох країн, завдяки яким вдалося перейняти досвід сусідів і втілити його у себе в громаді.
03/09/2021 15:58

"Щоб роми працювали, їм потрібно розповідати про професії і показувати їх", — Роман Стойка

Спробувати себе у кондитерській чи манікюрній справі, косметології чи навіть фарбуванні стін — якщо ромській молоді показувати професії зсередини, то й мотивація працювати з’являється. Це підтвердили у рамках ґрантового проєкту “Впевнено до благополуччя”, який реалізувала ГО “Рука допомоги” за підтримки Карпатського фонду. Про профорієнтацію ромських дівчат розповів координатор проєкту Роман Стойка. Далі — пряма мова.

Про суть проєкту

“Основна наша цільова група — діти молодшого шкільного віку 3-6 років і дівчата-підлітки 14-16 років, це переважно 8-9 клас. Молодших ми готували до школи, а старшим проводили профорієнтацію та пояснювали, як впливає здобуття професії на їхнє подальше життя. Адже з професійною освітою ці дівчата вже не обмежені тільки раннім шлюбом і, як наслідок, хатніми справами. Після народження дитини вони можуть повертатися до соціального життя і працювати, бути незалежними і самостійними ланками суспільства.

Заняття ми проводили по суботах на базі Ужгородської гімназії №14 — найстарішого ромського навчального закладу Європи. Хоча навчаються у нашій гімназії не тільки роми, вони почуваються тут комфортно. Також по четвергах приходили на бесіди-заняття до ромського табору на вул. Пирогова. Там до нас долучалися не тільки підлітки, але й їхні батьки. Не очікували, що так багато ромів зацікавляться темою профорієнтації та працевлаштування. Отже, вони розуміють проблему. З дітьми працювали наші спеціалісти, особливу роль у реалізації проєкту відіграла Руслана Пазуханич. Також у рамках проєкту мали заняття у Берегівській ЗОШ №7 з угорською мовою навчання, де проводили майстерклас із виготовлення новорічних подарунків. Загалом охопили близько 360 дітей та підлітків”.

Руслана Пазуханич із дітьми

Мінус дитинство, плюс дитина: як ромські підлітки залишаються без освіти та можливості гідно заробляти

“Роми – одна з найменш захищених верств населення в Україні. Багато з них не мають доступу до садочка і навчальних послуг — часто через відсутність документів чи банальне нерозуміння, для чого це потрібно. Самі батьки не до кінця усвідомлюють батьківство. У багатьох сім’ях дітей виховує вулиця, відповідно, росте злочинність і жебрацтво. Вони рано виходять заміж і позбавляють себе дитинства та перспективи росту. Адже не мають жодного поняття, що це таке. Зробити дитину не означає бути дорослим. Тут з’являється багато обов’язків – це не лише свобода і розваги. Щоб стати мамою, потрібно бути морально і фізіологічно готовою. Дівчата не усвідомлюють важливість цього кроку, адже дитина має мати все, щоб стати повноправним членом суспільства, отримувати те, що мають інші.

Тому дуже важливо роз’яснювати ромам, яким може бути їхнє життя, якщо вони матимуть професію і працюватимуть. Яким може бути життя їхніх дітей. Вони можуть здобути професію, попрацювати, а вже тоді створити родину.

У рамках проєкту ми не лише проводили профорієнтацію і роз’яснювали про особливості різних професій. Ми показували, що дівчата можуть мати, якщо народять не так рано, а трохи пізніше. Ми їм наводили у приклад успішних ромських жінок. Життя не обов’язково зводити до заміжжя у 8-9 класі. Не обов’язково погрузнути у кухні і догляді за дитиною і цим обмежитися”.

Про роботу з дівчатами-підлітками

“Немає сенсу розповідати теорію про професію. Щоб заохотити, щоб дати чітке розуміння, потрібно спробувати. І наші дівчата пробували. Ми давали можливість спробувати себе у якійсь роботі, щоб вони зробили щось своїми руками і зрозуміли, чи виходить у них і чи подобається їм. Ми підтримуємо будь-яку ініціативу, яка дає можливість розвиватися. Ми питаємо, що вони зробили для власного розвитку і даємо вудочку. А рибу ловити дівчатам потрібно самим.

Під час одного з майстер-класів

Наприклад, вони робили лаваші і тістечка – як результат, одна дівчина захотіла йти вчитися на повара в училище. Також водили їх у 5 училище і там вони могли взяти пензлик, валик і спробувати себе у малярстві. Їм подобалося, що у них виходить. Для занять із манікюру вони самі приносили лаки і вчилися одна одній нігті малювати. Пробували себе у дизайні – малювали рекламу своєї школи. Намалювали і прапори і ромські вози. Писали, що гімназія the best (сміється. — Авт.).

Пізніше одне із завдань було описати свою мрію. Багато говорили, що хочуть іти в манікюр, педикюр, вступати у 5 училище на маляра-штукатура. У нашому світі немає розмежування – можна робити все, на чому можна заробити гроші. Вони не хапають зорі з неба. Питали, звісно, й про університет, бо є приклади ромів із вищою освітою. Вони розуміють, що університет це довгий і тернистий шлях, а училище закінчити і заробляти можна швидше. Одна дівчина захотіла стати вчителем початкових класів у нашій школі. Ми це сприйняли як справжнє досягнення – дівчата мають переосмислення. Проєкт був не дарма. Двоє з них уже подали документи у 5 училище.

Взагалі у табору на Пирогова є особливість — замкнутість общини. Вони не так соціалізовані, як Шахта чи Радванка (роми у місцях компактного проживання у м-нах Шахта і Радванка. — Прим. Авт.). І коли вони не бачать своїх, то не знають, які кроки робити і до кого звертатися у нових для себе обставинах. Тому коли наші учасниці проєкту просили піти з ними на вступ до училища, я висловив підтримку і готовність піти”.

Про роботу з дошкільнятами

“У цьому напрямку ми реалізували програми “Впевнене батьківство” та “Готуємося до школи”.

У першій програмі батькам пояснювали і показували, як доглядати за дитиною: розповідали, як розвивається малюк, як правильно доглядати, міняти пелюшки і памперси, як годувати правильно. Говорили й про те, як дитина має поводитися на вулиці, як заспокоїти, якщо вередує і пояснити, що можна, а що ні. Розповідали, які хвороби можна попередити, які щеплення робити і чому — роми лікарів бояться, тож часто мають проблеми зі здоров’ям, яких можна було уникнути. Молодим дівчатам також було цікаво, як минає вагітність. І так  поступово переходили до підготовки до школи.

У проєкті з підготовки до школи з маленькими приходили батьки чи старші сестри — якщо мама не йшла, то відправляла старшу сестру. Граючись, училися читати, розвивали мілку моторику, вивчали кольори, дні тижня. Часто якщо діти не знають таких елементарних речей, то цього не знають і батьки. От наприклад, питаєш маму, коли дитина народилася, то вона каже – тюльпани цвіли. Вона не знає не те що назв місяців, а пір року. На практичних заняттях вони робили якісь вироби ручної роботи – ліпили, робили дерева роду. Дітям було цікаво, а батьки дивувалися, що в їхніх діток щось виходить, що вони на щось здатні, як прикро б це не звучало. Також вчили ази письма, малювання, рахування. І на 2-3 занятті вони це робили без проблем”.

Результати

“І батьки і діти повірили нам, повірили у своїх дітей, побачили, що з ними можна займатися. Вони почали гордитися своїми дітьми, бо побачили, що дитина може щось зробити. Вони налаштовані на продовження таких занять. У нас були переважно люди з малозабезпчених сімей і не кожен із них має можливість на садочок.

Вони побачили, що ми не вороги, ми стараємося їм допомогти, побачили, що зміни є і що це їм допомагає. Зараз ці дітки підуть у школу соціалізованими, вони вже знають, як поводитися на уроці, що потрібно підняти ручку, попроситися у вчительки і не казати на неї “тьотя”. Батьки тепер знають і розуміють, чому дитину потрібно давати у школу. Макулатуру збирати чи вантажити овочі на базарі — це не вихід. Школа — не місто, вона дає знання і навички. Батьки зрозуміли, що потрібно ходити до лікарів, носити маски, обрізати нігті, вакцинуватися, ходити акуратними і чистенькими, мити руки. Знаєте, ненав’язливо на майстеркласах із приготування їжі ми їм надягли шапочки, халати, рукавички, а вони по-хорошому дивувалися: вони будуть такі, як інші. І ми пояснювали, що вони не гірші за інших, вони такі самі і норми та правила для них такі самі. Ось так минала їхня соціалізація.

Ближче до закінчення проєкту ми накрили їм стіл у тому ж кафе, де вони практикувалися у кулінарії. Поруч із ними були інші відвідувачі, пили каву і їли. Їм було дуже дивно. Так само в училищі вони дивувалися, що вони тут можуть учитися.

Краще їм показати, що вони можуть бути частиною цього, дати пощупати, так би мовити, ніж просто розповідати про все у теорії.

У кінці навчального року провели дітям літній табір. Вони робили власноруч фігурки людей із бісера і самі зробили мультик: відфотографували фігурки і створили ефект руху. Це було близько 4000 кадрів. Вони фотографували ті фігурки, переставляли їх і потім дивувалися, що самі таке зробили. Їхні очі і вирази обличчя — не передати словами їхні емоції, коли вони свої вироби побачили на екрані, що вони рухаються під музику. Це був вау-ефект. І на завершення повезли дітей у Динопарк. Там було багато інших дітей і вони гарно поводилися, ділилися морозивом. Бачили, що вони такі ж діти, як інші, нічим не гірші. Для них це надзвичайно цінно.

Майже усі діти, що були у початковій групі, йдуть до нас у перший клас. Ми не робимо акцент іти саме до нас, але вони вже здружилися, знають нас і йдуть до нас у 1 клас”.

Ксенія Шокіна спеціально для Uzhgorod.net.ua

16/08/2021 16:53

Андрій Вишняк: «Не кожен ром мусить мати вищу освіту, але цілком може бути хорошим музикантом чи кухарем»

Уявіть собі: ви потрапили до місця компактного проживання ромів. Ідете по бездоріжжю. Перед вами хата-мазанка. Заходите всередину, а там – італійська плитка на підлозі, дерев’яні меблі, чистота, а на додачу маленький охайний хлопчик-ром грає на синтезаторі. Розрив шаблону? Так. Але це реальна ситуація, з якою стикнулися представники благодійного фонду «Центр громадських ініціатив» у рамках реалізації проєкту «Хороші батьки – щасливі діти». Детальніше про спростування і підтвердження стереотипів розповів керівник проєкту Андрій Вишняк. Далі – пряма мова.

Старт роботи

«Ми займаємося розвитком та розбудовою громадянського суспільства. І суспільство включає різні категорії населення та національності – українців, угорців, словаків, ромів. Зізнаюся відверто: цей проєкт був не схожим на жоден попередній. Ми працювали у різних населених пунктах Перечинської ТГ із сімейними лікарями та молодими жінками, в тому числі й дівчатами-підлітками, які уже вийшли заміж і народили дітей».

Зустріч із молодими ромськими мамами

«Коли ми повідомили про наміри налагодити комунікацію з ромським населенням, староста одного з сіл сам зголосився їхати з нами. Ми побачили, що для влади на місцях це теж важливо, але вони не знають, з якого боку підступитися, щоб знайти спільну мову».

«Головним нашим завданням було підвищити рівень обізнаності молодих батьків щодо догляду за дітьми у пренатальний та постнатальний період. Ми працювали з медиками, проводили зустрічі лікарів у місцях компактного проживання, налагоджували комунікацію між молоддю Перечина ромської і неромської народності. Це було нелегко. Співпрацювали з Перечинським районним центром первинної медико-санітарної допомоги, Інклюзивно-ресурсним центром Перечинської міськради, первинною організацією Романі Яг».

Робота з медиками

«Починали ми з того, що збирали представників медицини та Інклюзивно-ресурсного центру. Ми запрошували лікарів спілкуватися у неформальній обстановці – у кафе за кавою. У лікарів теж буває професійне вигорання і працювати з ромами важче – їм потрібно більш детально роз’яснювати, інформувати, нагадувати, бо часто їм бракує базових знань не те що по догляду за дитиною, але й по догляду за собою.

Тренінг для медиків у неформальній атмосфері проводить Тетяна Хорошилова

Із медиками працювала психологиня Тетяна Хорошилова. І у людей мінялося сприйняття ромів. Адже це такі самі люди, які через деякі обставини та прогалини в освіті не мають достатніх знань, а відповідно, не вміють дбати про себе, часто не знають своїх прав. Але у нас навіть місцеві лікарі не знали про існування центру, де безкоштовно роблять масажі, проводять лікувальну фізкультуру, надають допомогу логопеди. Що казати, що про це не знають роми чи решта населення.

Власне, робота над проєктом заводила нас і у кабінети чиновників. І тут з’ясувалося, що у багатьох медпрацівників та чиновників є шаблони: люди мають до нас прийти. Тому ми працювали над тим, що не тільки люди мають іти до влади, але і влада до людей. Не може влада знати проблем населення, коли сидить у кабінетах. Зараз наведу приклад».

Робота з ромською громадою

«Не знаю, очевидно це чи ні, але щоб працювати у ромському середовищі, приходити у табір, потрібно знайти людей, через яких можна налагодити контакт і зайти у громаду. От у нас був приклад: представник громади запросив нас на чашку кави. Відмовитися було б великою помилкою. Адже коли ти приймаєш щось від них – ту ж чашку кави – ти підтверджуєш свою довіру і добрі наміри. Після чашки випитої кави інші роми перестали від нас ховатися і більш охоче ішли на контакт – вони бачили, що ми не просто з вулиці до них ідемо. Нас привів «свій». Іноді «свої» серед ромів нам допомагали перекласти все, що ми намагалися донести, ромською чи угорською мовою».

«А от і приклад про співпрацю чиновників та ромів. Серед представників громади є такі, що стикаються з певною проблемою. Наприклад, не можуть влаштувати дитину у садочок. Ця проблема дуже тісно пов’язана з тим, що роми масово не мають документів. Вони можуть не знати, що потрібно стати у якусь чергу чи десь зареєструватися, і ніхто їм про це не каже. А потім маємо ситуації, коли дитину елементарно не можуть оформити на матір, бо та не має документів. І щойно вони стикаються з труднощами, кидають справу, не доводять її до кінця.

Якби моя воля, я би посадив представників влади, соцзахисту, вчителів, і повіз на екскурсію у місця компактного проживання. Вони би дуже здивувалися. А ще – краще би зрозуміли проблеми громади і змогли б шукати рішення ефективніше».

«Бувало, коли з вулиці хата-мазанка, а всередині на підлозі італійська плитка, хороший ремонт, синтезатор, на якому грає дитина, чистота. Не кожен мусить мати вищу освіту, але цілком може бути хорошим музикантом чи поваром. Ми побачили на прикладах конкретних населених пунктів: діти ходять у школу там, де це є на особистому контролі. От, наприклад, сім’я директора школи, де ще й дружина працює вчителькою у цій школі, живе поруч із табором. Якщо дитини нема на уроці – це моментально вирішують особистим візитом. Але я не ідеалізую: у ромських громадах є багато дітей, які потребують раннього втручання, допомоги психолога, логопеда. З ними можна і треба працювати».

«Зрештою запрацювала сарафанка і до нас почали звертатися люди, які дізналися від своїх знайомих про нашу діяльність. До нас почали звертатися по допомогу роми і ми старалися максимально допомогти з вирішенням їхніх питань, направити чи підказати. Ми змогли сформувати довіру громади і підштовхнути її до змін».

Налагодження комунікації між ромами і неромами

«Це була, мабуть, одна з найскладніших задач. На початку українці і роми не готові були навіть до спілкування. Лунали образи, вони ставали в закриті пози і просто не хотіли спілкуватися. У спілкуванні молоді ромської і неромської ми не ставили ніяких тем – ми просто спілкувалися про життя, обговорювали культурні традиції, звичайні буденні теми. Вже на другій зустрічі спілкувалися, пили каву і дивилися фільм. Висновок: дуже важливо дати можливість людям бути разом і шукати точки дотику».

Зустрічі з молоддю

Труднощі та результати

«Через карантинні обмеження нам доводилося проводити більшість зустрічей на вулиці. Цікаво, що у неромському середовищі у нас були заперечення щодо масок. А от роми від масок, які ми привозили, ніколи не відмовляли. Також у них є проблема з памперсами, тому ми брали їх із собою на зустрічі і роздавали. Купували дитяче мило, олійку для дітей – готували пакети з допомогою для. Можливо, людина не має за що, а можливо просто не хоче щось купити. Ми це розуміємо. Але коли тобі вже щось дають, то не взяти і не користуватися складніше».

«Один проєкт це дуже мало. Наші колеги закордоном працювали 5-6 років і мають результати. Якщо працювати у цьому напрямку далі, то ми зможемо дати можливість цим людям отримувати ті послуги, які вони мають право отримувати. І зараз проєкт закінчився, але роботу не можна зупиняти».

Ксенія Шокіна